Золотопотіцька громада
Бучацький район, Тернопільська область

Золотий потік

Золотий Потік - селище міського типу Бучацького району Тернопільської області .

Про заселеність території сучасного селища в найвіддаленіші часи свідчить чимало фактів. Численні знахідки залишків знарядь праці трипільської культури, що трапляються під час земельних робіт в південно-західній частині селищі та його околицях, біля берегів річки Золота, яку жителі селища споконвіків назвали Потічок, свідчать про те, що давнє поселення належало землеробським там скотарським племенам, що проживали на цій території в ІУ – ІІІ тисячолітті до нашої ери. Ця місцевість серед старожилів відома під назвою «Замчиська».

Існує кілька легенд, історичних довідок щодо походження назви Золотий Потік:

1. Про походження назви Золотий Потік існує легенда. Під час облоги фортеці її захисникам не вистачало води. У ці важкі хвилини в підвалах замку захисники виявили джерело, вода якого надходила з потоку, що протікав поруч з фортецею. На честь цієї події містечко навали Золотим Потоком.

2. За однією із версій у Х – ХІІ ст., на берегах річечки Золота добували золото ( є легенда «Сліпий цар» також були публікації в Івапно-Франківській газеті (1990 -тих роках) про те , що « на Поділлі по річці Золота, що впадає в Дністер за часів Галицько-Волинських князів мили золото». А тому й назва населеного пункту Золотий Потік.

3. Біля шляху, що з’єднує Бучач з Золотим Потоком, і тепер простягається ліс, який називають Темним Гаєм. На одній із галявин наприкінці 14 століття сформувалось село, яке називалось Загайполе. В першій половині 16 століття польський король Сигізмунд 1 подарував села Загайпорле і Соколів своєму фавориту , придворному маршалу Якубу Потоцькому, враховуючи його заслуги перед Польською державою. 1570 року з ініціативи Потоцьких Загайполе перейменовано на Золотий Потік і надано йому статус містечка. В 1578 році польський король Стефан Баторій надав містечку право на проведення щороку двох ярмарків і що понеділка-торгів.

4. Засновником замку і містечка Золотий Потік був Стефан Потоцький , воєвода брацславський .

У 1601 році Золотому Потоку надано магдебурзьке право, за яким населенню дозволялось обирати органи місцевого самоврядування, займатися ремеслом, торгівлею. Це сприяло економічному зростанню Золотого Потоку. Наприкінці 16- на початку 17 століття в містечку було вже чимало ремісників, ковалів, мулярів, теслярів, кравців, шевців, кушнірів, мірошників.

На сьогоднішній день смт.Золотий Потік є центром селищної ради, площа якої становить 1934 га. Селищній раді підпорядковані смт. Золотий Потік, село Рублин, хутори Рудка, Жванець, Селище. Населення селищної ради становить – 2680 чоловік в тому числі :смт. Золотий Потік – 2275 чоловік, с. Рублин – 329 чоловік, хутір Рудка – 75 чоловік, хутір Жванець – 1 чоловік, хутір Селище – ніхто непроживає. Дворів :

смт. Золотий Потік – 812 , с. Рублин – 93 , хутір Рудка – 75, хутір Жванець – 3, хутір Селище – 8 .

Національний склад - українці.

Відстань від районного центру м. Бучач та найближчої залізничної станції 18 км., від обласного центру м. Тернопіль - 90 км.

Золотий Потік розташований на півдні Бучацького району у межиріччі річок Стрипа і Дністер, за 10 км від місця впадання річки Стрипи у Дністер.

Протяжність селища з півночі на південь 3,5 км, а із заходу на схід 3 км.

Географічні координати - 48 50‘ 85 “ північної широти та 25 34‘ 25“ східної довготи.

Оскількт територія Золотого Потоку є підвищеною (339 м над рівнем моря) тут склався своєрідний клімат з нерівними зволоженням, перепадами температур повівтря протягом року. Положення на півдні Подільської височини, Придністров’я , близькість до Карпат визначає особливості рівнинних та напівгірських природніх комплексів.

В Золотому Потоці утворились корисні копалини осодового походження : вапняки, мергені, гіпси, пісковики, глини. Вони мають місцеве значення і майже не використовуються. Найбільше поширені грунти:ясно-сірі лісові, темно-сірі лісові та лучно-чорноземні.

Золотий Потік знаходиться в південному агрокліматичному районі Тернопільської області. Середня річна температура + 7,3° С, середня температура січня – 18,2° С, середня температура липня+ 18,8° С. Опадів випадає 550-600 мм. в рік. Вітри переважно західного напрямку. Золотий Потік відноситься до так званого «теплого Поділля» де вирощують сільськогосподарські культури лісостепу і теплолюбові.

Кліматичні умови сприятливі для відпочинку на берегах річок і ставків.

Рослинний світ представлений лісовими, степовими, лучними видами. Найбільш поширені грабові, дубово-грабові, букові, березові, соснові та ялинові ліси. В лісах ростуть липа, явір, осика, ясень, клен, модрина, черешня. В підліску зустрічаються ліщина, гліт, калина, терен, вовчі ягоди, малина, ожина.

Трав’янистий покрив: конюшина, пирій, костриця, осока, папороть, зірочник, медунка, підсніжник, суниця, анемона, стоколос, тонконіг. Степова рослинність майже не збереглася.

Тваринний світ: поширені степові та лісові види: зайці, лисиці, дикі кабани, козулі, птахи, земноводні, плазуни.

Золотий Потік знаходиться на перехресті транспортних шляхів, що з’єднують його з сусідніми селами. Це сприяє господарському розвитку селища.

Завдяки географічному розташуванню Золтий Потік багатий своєю історією.

Протягом століть Золотий Потік перебував у складі: Х-ХІ ст. Київської Русі, на початку ХІІ ст. – Теребовлянського князівства, а потім Галицько – Волинського.

Декілька десятиріч за наші землі боролися Польща, Литва, Угорщина ( 13-14 століття), і в цій боротьбі переможцем виявився польський король Казимір Великий, який приєднав Галицько-Волинське князівство. До складу Польської держави Золотий Потік входив з 1349 до 1772 року.

1672- 1699 рр. Перебував у межах кордонів Османської Туречини.

1772 Золотий Потік підпав під владу Австрійської імперії , а від 1867 р. - Австро-Угорська імперія.

На початку ХVІІ ст. для захисту від татар Степан Потоцький збудував замок – фортецю. При вході є меморіальна таблиця, яка свідчить, що це пам’ятка архітектури ХІІ ст. Ця фортеця має 4-кутну форму з чотирма триярусними баштами, і в’їзною брамою з напівциркулярним заїздом. Над нею двохярусна башта. Замок був оточений земляним валом і глибокими ровами, заповненими водою.

Північно-західна сторона замку переходила в 2-поверховий замковий палац. З південно-східної сторони замкова сторона переходила в будівлю для військової обслуги. Стіни замку мали ширину 2 м. і більше, а висоту до 10 м. Біля західної башти було викопано 70-метровий колодязь. Як стверджують старожили, від фортеці на південний захід йшов підземний хід.

В наш час це історико-архітектурна пам’ятка, яка охороняється державою і входить до складу Національного заповідника « Замки Тернопілля».

Руїни Золотопотіцького замку -фортеці

З історією фортеції пов’язано чимало подій. В 1613 році тут були запорозькі козаки, які на короткий час зайняли Золотий Потік. Під час визвольної боротьби українського народу в 1648-1654 роках загони Богдана Хмельницького увійшли у містечко. Багато його жителів вступило тоді в козацьке військо, щоб боротися проти гнобителів. В архівах збереглися зізнання мешканця Золотого Потока Амброжина, схопленого слугами Потоцького в січні 1649 року. Під тортурами він розповів, що приєднався до повстанців і разом з ними палив панські маєтки. 1655 року російське військо і українські козацькі загони, йдучи походом на Львів, зайняли містечко, в тому числі і фортецю. 1672 року 300-тисячна турецька армія, очолювана Магометом 4, окупувала Золотий Потік. Захопивши фортецю, турки жорстоко розправилися з її захисниками. В 1675 році польське військо на чолі з Яном Собеським вигнало турків з містечка, проте вже в 1676 році турецькі завойовники під командуванням Ібрагіма Шейтана знову окупували містечко, здобули фортецю, повбивали всіх її захисників і спалили її дощенту. Окупація турецька тривала до 1683 року, коли турки, зазнавши поразки під Віднем, назавжди залишили наш край.

В 1609-1634 роках в центрі містечка споруджено римо-католицький костьол. Тоді ж закладено наріжний камінь під будову монастиря отців-домініканів.

Римо-католицький костел

В 1840 році в розкішномі парку з липовими алеями споруджено палац, який зберігся до сьогоднішнього дня. Власники маєтку часто мінялися. Потоцькі продали його Скварчинському, той-Ольшевському, згодом власником став Стойовський, після нього-Масловський, Фрідман, Садогура, а від 1887 року маєток належав Володимиру Гнєвошу, і у володінні цієї сім’ї залишився до 1939 року.

Палац Гнєвоша

Після скасування кріпосного права 1848 року збереглося велике землеволодіння, колишні кріпаки одержали лише ті невеликі ділянки землі, якими вони користувались до реформи 1848 року. На згадку про скасування кріпацтва в містечку поставлено пам’ятний хрест, який знищили в роки тоталіризму, а в 1991 році його відновлено.

Після скасування кріпосного права 1848 року збереглося велике землеволодіння, колишні кріпаки одержали лише ті невеликі ділянки землі, якими вони користувались до реформи 1848 року. На згадку про скасування кріпацтва в містечку поставлено пам’ятний хрест, який знищили в роки тоталіризму, а в 1991 році його відновлено.

В умовах Австрійської і Австро-Угорської імперії в занедбаному стані перебували культура, освіта і охорона здоров’я. В середині 19 століття в Золотому Потоці проживало 3153 жителі, їх обслуговував лише один приватний лікар, чия допомога дуже дорого коштувала.

В 1817 році в містечку відкрито початкову 2- класну школу, в якій працював лише 1 вчитель і було 40-50 дітей. Цю школу називали тривіальною. 1880 року споруджено нову школу. Вона була чотирикласною з шестирічним терміном навчання. В ній навчалися 160 учнів, тобто менша частина дітей шкільного віку. Більша частина населення була неписьменною.

Перша церква Святої Трійці споруджена в містечку в ХVІ І ст. , ще досі не з’ясовано в якому році . Це було парафіяльна греко – католицька церква , деревяна,

оскільки приміщення постаріло , його розібрали у 1774 р.

На її місці споруджено новий храм церква св.Михаїла. Фундаторами були Симеон Левкович і Теодор Обаратко . Внаслідок руйнування її було розібрано на початку ХІХ ст.

1897 року в Золотому Потоці споруджено нову, муровану церкву Святої Тройці, на тому місці, де раніше була дерев’яна. Ця мурована церква красується і сьогодні на вулиці Шевченка. Фундатори її - Дорофей Федорончук і дідич В.Гнєвуш та жителі містечка. Художники – оформлювачі - Юліан Левицький і Антон Оріховський .Особливу мистецьку цінність являє собою старовинний іконостас. У церкві зберігаються мощі св. Миколая Чернецького львівського єпископа. Тут є образ Божої матері Неустанної помочі. За переказами, ікона відхилила пожежу 1938 р. – і зберегла неушкодженою церкву.

На початку 20 століття у Золотому Потоці зароджується просвітянський рух. 1908 року Степан Танчаковський, нотаріус, заснував читальню «Просвіти», а в 1913 році товариство «Січ».

Великих руйнувань зазнав Золотий Потік в роки Першої світової війни. В серпні 1914 року сюди вступили російські війська, що вели запеклі бої з австро-угорською армією. Від листопада 1918 року до липня 1919 року Золотий Потік входив до складу Західно-Української Народної Республіки, що утворилась на руїнах Австро-Угорської імперії. Владу в містечку очолив Микола Урбанович, поручик Українських Січових Стрільців, а виконавчив органом керував Теодор Романчук. Чимало жителів Золотого Потоку брали участь у визвольній боротьбі Січових Стрільців за вільну, незалежну Українську державу, з них 17 полягли в боях проти окупаційних військ. Легендарною постаттю в лавах УСС був Яким Фещак, житель Золотого Потоку, сотник, капелан. Це була дуже інтелігентна, безмежно віддана своєму народу людина ( помер 1920 році). В боях пороти окупантів в лавах УСС загинули: Михайло Кушицький, Василь Петрущак, Лев Сербенський, Микола Урбанович, Мар’ян Кричковський, Володимир Сербенський. Прізвища інших не з’ясовано. Нащадки цих героїв живуть у Золотому Потоці і з гордістю зберігають у памяті імена своїх славних предків. На початку 20 років 20 століття в містечку висипано символічну могилу, на якій була меморіальна дошка з іменами тих, хто поліг в боях за незалежну Україну, але в роки тоталітарного режиму могилу зруйновано. Лише 1991 року її відновлено біля церкви Святої Тройці, але меморіальної дошки з прізвищами немає.

В липні 1919 року в Золотимй Потік ввійшли польські війська, витіснивши січових стрільців на схід. Про те 10 серпня 1920 року частини Червоної Армії під командуванням Уборевича окупували наш край, і він увійшов до складу Галицької Радянської Соціалістичної Республіки, столицею якої був Тернопіль. Ця республіка проіснувала лише 50 днів. Наприкінці 1920 року польські війська витіснили Червону Армію за Збруч, і Золотий Потік знову став частиною польської держави. Це тривало до 17 вересня 1939 року, коли Червона Армія окупувала Західну Україну.

Як і раніше, левова доля багатства Золотого Потоку належала дідичу Гнєвошу. Великий маєток, млин, гуральня, лісові масиви - все у віддалених місцях. 1931 року у Золотому Потоці було 3850 жителів, 309 селянських дворів, 2/3 з них не мали ні коней, ні корів, їхні земельні ділянки не перевищували 2 моргів. На початку 1937 року в містечку налічувалось 120 безробітних, які не мали засобів для існування і ледве животіли. Лише 20 з них одержували допомогу від філантропічного товариства. Важке економічне становище доповнювалось низьким рівнем культури, освіти, охорони здоровя. В містечку була лише початкова семикласна, так звана «повшехна» школа.1926 року в ній навчалось 279 дітей, працювало 6 штатних і 2 нештатні вчителі. Всі предмети викладались польською мовою. В кожному класі було лише 2 уроки української мови на тиждень.

В 30-х роках 20 століття діяли 2 маленькі бібліотеки, в кожній з них не було книг українською мовою. Тодішня влада не дбала про охорону здоров’я. В містечку був лише один приватний лікар, який мав власну лікарню на кілька ліжок Францішек Завяльський. Він був досвідченим, авторитетним лікарем, але за прийом до нього хворий мусив платити 2-3 злотих. І лікування, і ліки коштували дуже дорого.

Цілком природно, що такий стан і такі труднощі викликали незадоволення людей і навіть протест. 1937 року, наприклад, відбувся масовий селянський страйк, учасники якого протестували проти зниження цін на сільськогосподарські продукти і підвищення цін на промислові товари. Найактивнішими учасниками цього страйку були місцеві жителі: Іван Петрущак, Михайло Собко, Теодор Панчишин, Василь Кизима, Теодор Годованець, Степан Телятинський, Пилип Дмитрик. Поліція жорстоко розправилась з страйкарями, багато з них було арештовано.

Великим лихом для Золотого Потоку були пожежі, що спалахували в 30 роках 20 століття. Влітку 1934 року пожежа охопила костьол. Загорівся хор і орган та головний вівтар. Орган згорів повністю, а вівтар був серйозно пошкоджений. Проте чудотворний образ Матері Божої пощастило врятувати. Досі не з’ясовано, яка була причина пожежі. Польські літописці вважають, що це було зроблено екстремістами з політичних міркувань.1935 року загорівся палац Гнєвоша. Згоріли дах і стеля. Великої шкоди зазнали прикраси на верандах. І в цій пожежі польські літописці звинувачують політичних екстремістів.

Велика пожежа охопила містечко в 1938 році. 14 серпня цього року загорівся будинок сімї Ріфяків. Дуже сильний вітер переніс полумя в центр містечка, а згодом на Затилки (тепер там парк). Зїхались протипожежні команди з декількох повітів Тернопільського воєводства і навіть із Станіславщини, в гасінні пожежі брали участь всі жителі містечка. Аж 15 серпня вдалося пожежу погасити. Згоріло 60 будинків, в тому числі 15 крамниць.

Чергова пожежа спалахнула в кінці серпня 1939 року, якраз перед початком війни. Згоріли 10 будинків, в тому числі хата бурмістра і крамниця з сільськогосподарськими машинами. 20 сімей залишились без квартир і втратили весь свій доробок.

Під час першої світової війни всі товариства, зокрема «Просвіта», припинили свою діяльність. А після війни їх відновлено. В 1924 році стала працювати в містечку читальня «Просвіти», а 1934 року створено товариство «Луг», відкрито молочарню з ініціативи просвітян. Керував ними Микола Кузевич. В 1938 році з ініціативи «Просвіти» відкрито Народний Дім і відзначено 70- річчя «Просвіти».

17 вересня 1939 року Червона Армія перейшла річку Збруч, і вже 18 вересня її частини окупували Золотий Потік. З перших днів існування радянський режим намагався оволодіти «серцями і думками» населення. Пропагандисти твердили, що більшовики-прапороносці миру, гуманізму, правди і свободи, що вони принесли своїм братам здійснення їхніх споконвічних мрій про визволення від соціального і національного гніту. Деякі економічні, політичні і культурні заходи нового режиму принесли жителям Золотого Потоку поліпшення становища. Були націоналізовані промислові і торговельні об’єкти, які раніше належали багатіям, селянський комітет приступив до розподілу земель землевласника Гнєвоша. 22 жовтня 1939 року новий режим організував вибори депутатів до Народних Зборів Західної України. Від Золотопотіцького виборчого округу депутатом обрано Капуша Миколу Васильовича, муляра за професією. На початку 1941 року його заарештовано, звинувачено в націоналізмі і розстріляно. У січні 1940 року Золотий Потік став районним центром. У ньому створено харчокомбінат, промислову артіль, розгорнуто кооперативну торгівлю. Почала працювати середня школа з українською мовою, викладання. В ній було 585 учнів, тобто всі діти шкільного віку, їх навчали 27 педагогів. Відкрито клуб, бібліотеку, поліпшено медичне обслуговування.

Водночас почали виявлятися і негативні риси радянського режиму. Розгорнулась підготовка до колективізації селянських земель і господарств, яка проводилась всупереч волі народу, носила примусовий характер. Отже, селяни почали відвертатись від нового режиму. Інтелігенти, що працювали в культурних і освітніх установах, відчули, що вони є контрольованими, що у випадку порушення ними вимог партійних оргпнів їм загрожують репресії. Почалося переслідування церкви, заборонено викладання релігії в школі, конфісковано церковну землю, розгорнуто атеїстичну пропаганду. В усіх колективах створено групи донощиків, фарисеїв, таємних агентів органів безпеки, які зводили наклепи на неугодних людей, звинувачували їх в антидержавних настроях. В 1940 і в перші місяці 1941 року почалися масові репресії, зокрема депортація так званих «ворогів народу». В Золотому Потоці заарештовано 30 осіб, деяких з них зразу ж розстріляно, інших вивезено разом з родинами в Сибір. Наприклад, розстріляно Василя Романчука, брата отця Михайла Романчука, а матір засуджено і вивезено на 14 років в Сибір.

Чимало польських громадян зазнали переслідувань і репресій, наприклад Станіслав Лукасевич, Михайло Сваричевський, Апполінарій Футуйма, Ганна Чекановська та інші.

Фашистська окупація Золотого Потоку, що почалася 10 липня 1941 року і тривала до 21 липня 1944 року, була чорною сторінкою в історії містечка. Німці створили державний фільварок, так званий «лігеншафт», де застосовувалась рабська праця. Гестапівці розстріляли 170 мирних жителів тодішнього Золотопотіцького району, вивезли на примусові роботи до Німеччини 550 юнаків та дівчат з усього району, знищили все єврейське населення (близько 1000 осіб). Гітлерівці розпалювали національну ворожнечу, дотримуючись принципу «поділяй і пануй». Їм вдалося нацькувати українців на поляків, поляків на українців. Випадки вбивств, жорстокої ненависті, ворожнечі, які траплялись під час окупації,- це скорботна, трагічна сторінка в нашій історії. Та хоч як шаленіли окупанти, жителі містечка саботували вимоги їхньої адміністрації, уникали відправки на роботу до Німеччини, ухилялись від примусових поставок сількогосппродукції.

27 березня 1944 року, прорвавши оборону німецьких військ, частини Першого Українського фронту вибили німців із Золотого Потоку, але вже 10 квітня цього ж року під натиском ворожих сил змушені були залишити Золотий Потік. Лише 21 липня 1944 року частини Червоної Армії остаточно визволили містечко від німецьких окупантів. Відступаючи, гітлерівці зруйнували паровий млин, машинно-тракторну станцію, багато житлових будинків. Після очищення Золотого Потоку від окупантів жителів його почали відбудовувати зруйновані обєкти. 1 вересня 1944 року діти шкільного віку сіли за парти, а на початку 1946 року відкрито лікарню. Чимало жителвів Золотого Потоку брали участь у Великій Вітчизняній війні. 51 з них загинув або пропав безвісти. Багато жителів боролися проти тоталітарного, комуністичного, режиму в лавах Української Повстанської Армії. Багато з них загинуло в цій боротьбі. Ось їхні прізвища: Романчук Василь Федорович, Кушик Петро Миколайович, Кушик Пелагея Миколаївна, Кушик Іван Миколайович, Кордівський Михайло Миколайович, Кушицький Михайло Іванович, Кушик Дмитро Іванович, Окіпнюк Микола Михайлович, Окіпнюк Григорій Михайлович, Скибель Петро Іванович, Дутчак Григорій Степанович, Кушик Василь Іванович, Комарницький Гнат Іванович, Капуш Микола Васильович, Делявський Олексій Степанович, Красильницький Петро Пилипович, Крамарчук Дмитро Кирилович.

В перші післявоєнні роки відновлено машинно-тракторну станцію, а в 1958 році її реорганізвано в ремонтно-технічну станції (РТС). В 1960 р. ця РТС стала відділенням «Сільгосптехніки». Проте 1971 року Золотопотіцьке відділення приєднано до Бучацького. Прекрасна майстерня, споруджена в 1964 році, стала цехом виробництва електродів. Інші приміщення передано спецдільниці Тернопільського виробничого обєднання «Текстерно», а після ліквідації цієї дільниці в 1996 році всі її приміщення стали власністю селянської спілки «Золотий Потік» на сьогоднішній день є приватною власністю В.І.Вуїва.

Відновлено роботу лікарні, школи.

У 1948 році створено поомислову артіль , яка виробляла столярні вироби ( сьогодні ЗАТ «Берізка» ).

В 1947 році 29 селянських дворів об’єднано у колгосп, а у 1949 році завершено колективізацію. Цей процес супроводжувався репресіями, депортаціями в Сибір «класових ворогів», розкуркулюванням найкращих господарів. Всупереч волі парафіян греко-католицька церква Святої Тройці примусово була перетворена на православну.

З 1940 до грудня 1962 року Золотий Потік був районним центром, а від того часу він входить до складу Бучацького району. У вересні 1984 року Золотому Потоку надано статус селища міського типу.

В 1961 році в Золотому Потоці споруджено кінотеатр на 340 місць. В цьому приміщенні тепер будинок культури, який раніше був в приміщенні костьолу. У 1963 р. споруджено нову лікарню на 150 ліжок. У 1988 р. споруджено нову школу, а в 1989 р. – поліклініку.

В центрі селища красується парк, що розташований обабіч вулиці Д.Галицького. В цьому парку височать 3 пам ‘ятники-воїнам, що загинули в боях за визволення Золотого Потоку від фашистських окупантів- 2, і 1- борцям за волю України. Два з них споруджено в 1954 році, а борцям за волю України в 1992 році. Тоді ж поставлено пам ‘ятний хрест на тому місці, де сталінські кати закопували жертви свого терору (на розі вулиць Д.Галицького і Лугової).

Пам’ятний Хрест ( жертвам сталінського терору)

Ще в 1965 році біля приміщення школи споруджено пам ‘ятник Тарасу Шевченку, а в 1991 році його перенесено на вулицю, що носить ім ‘я великого Кобзаря.

Важливою подією в житті Золотого Потоку стало святкування 600- річчя селища в 1989 році. З нагоди ювілею кожній сім ї вручено вітальну листівку і ювілейну медаль. ПрацівникиКиївської телестудії створили фільм про Золотий Потік, концертна програма з нагоди ювілею була дуже багата, а урочисті збори громади були зворушливі і цікаві.

Справжній ентузіазм у жителів селища викликало прийняття Верховною Радою України Акту проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року.

В Золотому Потоці було створено комісію для встановлення національних прапорів. Голова її – Страмик Роман; члени: Навроцький М., Скибель М., Фещак Г., Качуровський Є., Ружицький І..

Сформована група молоді, яка несла синьо-жовті прапори вперше за багато десятиліть.

Вже в цьому році відновлено роботу філії товариства «Просвіта». Першим її головою був Страмик Роман Іванович, вчитель. Тепер «Просвіту» очолює Навроцький Микола Григорович, лікар. Вчитель Ружицький І.А. зібрав матеріали, які стосуються боротьби місцевих жителів у лавах УПА за волю України і видав книжку «Тернистими шляхами», присвячену воїнам УПА. Краєзнавці школи в 1999 році завершили пошукову роботу – збір матеріалів про вояків УПА і підготували книгу « Книгу пам’ятку борців ОУН – УПА».

У 1999 році школа посадила Гай Слави 228 дерев на місці, де були замордовані українські патріоти, на освяченні якого були присутні керівники району, журналісти «Нової доби» і жителі Золотого Потоку і навколишніх сіл.

Щороку 9 березня і 22 травня урочисто вшановується пам’ ять Т.Г.Шевченка. Відроджуються релігійні, національні і культурні традиції.

Сесія Золотопотіцької селищної ради у грудні 1991 року ухвалила перейменувати цілий ряд вулиць, назви яких тепер відповідають духові сучасності, новим ідейним напрямкам.

В 1995 році біля церкви Святої Тройці споруджено нову дзвіницю. На першому її поверсі обладнано капличку Зарваницької Божої Матері. В 1997 році громада селища відзначила 100 річчя церкви Святої Тройці. Наприкінці грудня 1998 року, в день святої Ганни, в приміщенні лікарні обладнано і освячено ще одну капличку. 21 вересня 2006 споруджено фігуру Богородиці на території лікарні. В 21 жовтня 2007 році освячено в’їздний знак Архістратига Михаїла, а 24 серпня 2008 року в центрі селища споруджено фігуру Пресвятої Богородиці. У 2009 році освячено капличку по вулиці Л.Українки , яку побудували родини Гук та Капуш.

На території селища з 1988 року функціонує нова загально-освітня школа І - ІІІ ступенів, де навчаються 343 учні, працює 51 вчитель , 23 працівників по обслуговуваню школи. В школі обладнанно краєзнавчий музей , який має звання - зразкового.

Працює дитячий дошкільний заклад «Берізка».

Творчо працюють : будинок культури, бібілотека, центр позашкільної роботи з учнівською молоддю, музична школа, при якій організовано дитячий ансамбль «Галичанка» та народний ансабль «Яворина».

Медичне обслуговування здійснює Золотопотіцька районна комунальна лікарня на 105 місць , де працює понад 200 чоловік та Центр ранньої соціальної реабілітації дітей інвалідів.

Життєдіяльність селища забезпечують та обслуговують населення : Золотопотіцька селищна рада, відділення зв’язку «Укрпошта», центр електрозв’язку №2 «Укртелеком», Золотопотіцьке лісництво, автобусна станція, віддвілення Ощадбанку, кредитні спілки, три приватні аптеки, ветаптека, будинок «шерифа», перукарня, газорозподільча станція, 24 магазини, банкетний зал «Магнолія», майстерня по ремонту взуття.

Розвиток місцевої промисловості забезбечують підприємства: ТзОВ «Рембуд», ПП «СенКор», пекарня, деревообробне підприємство, цех по виробництву будматеріалів.

Зареєстровано 4 релігійні громади: греко- католицька, римо – католицька, церква ХВЄ « Христова рідня», адвентистів 7 – го дня.

Відомі і знані особи , що проживали в Золотому Потоці : Стефан Танчаковський (1854-1928р. похований в Золотому Потоці ). З 1898 працював метарем в Золотім Потоці, витратив 18576 крон на організацію просвітянської роботи. Був почесним

Членом товариства «Просвіта» у Львові, читацької «Просвіти» в Золотому Потоці,

Ліщенцях, Порохові, Передмісті, Коропці, Возилові, Сновидові, Соколові. В 1910

організував аматорський гурток і бібліотеку .

Сербенська Олександра Антонівна (1929 р.н.) професор Львівського університету, доктор філологічних наук, 15 посібників, 150 статів, словників, датектичних матеріалів, словник паронімів української мови, «Словник труднощів української мови», Антисуржик та інше. Вона дійсний член наукового товариства імені Шевченка, читала в Японському, Врацлавському університетах.

Рубленик Іван Михайлович (1938 р.н.) доктор медичних наук, професор, дійсний член Української академії наук національного прогресу автор 154 наук,

праць і монографій. Основні напрями наукових досліджень: біомеханіка остеосинтезу, роз розробка ефективних засобів для хірургічного лікування складних переломів кісток, черепнологічна травматологія. Нагороджено почесною грамотою Президії Верховної Ради України, «Відміннику охорони здоров’я», значком «Відмінник вищої школи», преміями.

Окіпнюк Григорій Федорович 1922 р.н. в Золотому Потоці брав участь в

патріотичних організаціях в1944 р. виїхав за кордон. Живе в Торонто. Ініціатор

створення «Гомону України», Голова Дирекції « Гомону України і «Українського еха». Від 1948 по 1999 р. вийшло 2844 екземпляри газети, 88 книжкових видань, альманахів.

Крисюк – Тимофєєва Ольга Олександрівна (1953 р. н.) живе і працює

в Ужгороді, викладач Ужгородського університету , методист обласного інституту позадепломної освіти вчителів, член спілки письменників України

та спілки журналістів України, 6збірок для дітей.

Попович Мирослав Володимирович директор Золотопотіцької ЗОШ 1953-

1956 рр., Директор Інституту філософії, АНУ, доктор філософських наук, лауреат Шевченківської премії, 300 наукових праць.

Помазанський Андрій Іванович – в 60 роки 20 ст. - вчитель Золотопотіцької СШ. Почесний громадянин Золотого Потоку. Нагороди орден «Дружби народів»,

«За заслуги» І –ІІ –ІІІ ступенів, « Княгині Ольги», « Андрія Первозванного»,

« Сократа», « Міжнародна відзнака», Похвальні грамоти Верховної Ради . В 2009р. присвоєно звання « Почесний професор Харківського державного аграрного університету.

Дубовий Володимир Климентійович ( р.н.1967 З.П) – доктор технічних наук професор кафедри технології паперу і картону Санкт – Петербурзького Державного технологічного університету рослинних полімерів і Архангельського технічного університету, начальник управління стратегічного розвитку і планування лісового господарства. Академік Санкт – Петербурзької технічної академії, меценат.

Серед уродженців Золотого Потоку – композитор І. Недільський, різьбляр Душар Микола створював хрести, частина з них зберігається в музеях Івано- Франківська, Львова.

Вуїв Іван Теофільович – 1949 р.н – гоподарник, педагог Бучацького коледжу Подільського ДАТУ, кандидат сільськогосподарських наук.

Скробала Віктор - доцент Львівського лісотехнічного університету, кандидат наук.

Кушик Валерій Григорвич - доцент Тернопільського технічного університету, кандидат технічних наук.

Ткачук Роман Андрійович - кандидат наук, викладач Тернопільського державного технічного університету.

Васьків Ольга Петрівна - кандидат біологічних наук, викладач Львівського університету.

Наливайко Олег Дмитрович – 1923 р.н. – учасник Великої Вітчизняної Війни, педагог, автор 6 книг.

Ружицький Іван Антонович - вчитель, краєзнавець, організатор краєзнавчого музею.

Цьомик Анатолій - меценат.

Історії Золотого Потоку присвячено цілий ряд книг, виданих протягом останніх двох десятиліть:

  1. «Золотий Потік» (Тернопіль, 1994 рік, стор.28, автор Олег Наливайко).
  2. «Золотий Потік, минуле і сьогодення» (Тернопіль, 2003 рік, стор.140, автор О.Наливайко)
  3. «Історія Золотопотіцької середньої школи» ( Тернопіль, 2005 рік, стор.108, автор О.Наливайко).
  4. «В калейдоскопі перипетій» (Тернопіль, 2007 рік, стор.142, автор О.Наливайко).
  5. «У вирі спогадів» (Тернопіль, 2007 рік, стор.72, автор О.Наливайко).
  6. «Літопис Золотопотіцький» (Тернопіль, 2001 рік, стор.278, автор І.Ружицький).
  7. «Тернистими шляхами» (Бучач, 2000 рік, автор І.Ружицький).
  8. «Золотопотіцька школа 1900 – 2006 року ( Бучач 2008 рік, автор Ружицький І.А.).

 

Автори:

Гардецька Христина Володимирівна

Дюк Жанна Олексіївна

Стравняк Ірина Іванівна

Ружицький Іван Антнович

Наливайко Олег Дмитрович

Моспан Марія Климентівна

Дручок Галина Іванівна

Непіп Олександра Петрівна

До складу Золотопотіцької селищної ради входить три хутори: Рудка, Жванець, Селище та село Рублин.

Хутір Селище розташований за 3 км від смт.Золотий Потік. Раніше там проживало 14 сімей, на сьогоднішній день на хуторі не проживає ні одна сім’я, залишилося тільки вісім житлових будинків придатних для проживання. Однак люди обробляють та приватизовують земельні ділянки надані їм у власність.

Хутір Жванець розташований за два кілометри від селищної ради. Раніше тут було дев’ять житлових будинків, на сьогоднішній день залишилося три житлових будинки придатних для проживання. Більша частина земельних ділянок приватизована. Проживає один чоловік.

Хутір Рудка розташований за два кілометри від Золотого Потока. У 25 житлових будинках проживає 75 чоловік. На сьогоднішній день ще 21 молодій сім’ї надано дозвіл на будівництво житлових будинків.

Село Рублин розташоване за п’ять кілометрів від Золотого Потока. 28 березня 1950 року село повністю було зруйноване, населення примусово вивезли на поселення в Миколаївську та Дніпропетровську області. Восени 1953 року, після смерті Сталіна, люди почали повертатися до рідного села. На сьогоднішній день у селі Рублин є 93 двори і проживає 329 чоловік. В селі функціонує Рублинська ЗОШ I ступеня, ФАП, садок, магазин.